Ой у полю та кедрина стояла,
А на тій кедрині
Та й зозуля кувала.
Вона не кувала,
Вона правду казала,
Ой що мати свого сина
Та й у військо виряджала.
– Ой іди, сину,
Та й за ріднії браття,
Дадуть тобі, мій синочку,
Государскеє плаття.
– Волів би я, моя мати,
Круту гору лупати,
Ніж на себе, моя мати,
Государське плаття брати.
Круту гору лупаючи,
Та я стану спочину.
Государське плаття взявши,
То навіки загину.
Ой загину, моя мати,
Ой загину, загину,
Прийми ж мою дівчиноньку
Та й за рідну дитину.
– Ой не тая, мій синочку,
Та й година настала,
Щоб чужая дитинонька
Та й за рідную стала.
Ой іде півень на сідало
Ой та каже: "Ко-ко-ріку!"
– Не сподівайся мене, мати,
Аж до самого віку.